Планетарна епідеміологія, гігієна та санітарія

Нині, коли у світі виникла пандемія нового коронавірусу, про неї та про епідеміологію загалом говорять цілодобово. І це правильно. Адже нам усім необхідно об’єднатися, аби зупинити нову загрозу.

Так що ж таке епідеміологія, епідемія та пандемія? Відповідь відома давно. Наука стверджує, що епідеміологія — це самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості запобігання їхньому виникненню. Сам термін «епідеміологія» запозичений із грецької мови («epi» — на, «demos» — народ, «logos» — наука). Тобто він означає вчення про появу і розповсюдження серед населення якихось масових явищ. Історичний шлях розвитку епідеміології бере початок ще з часів Гіппократа.

Сучасну епідеміологію не можна уявити без зв’язку з мікробіологією, вірусологією, паразитологією та імунологією. Підтвердженням сказаного є діагностика вірусних інфекційних захворювань вірусологічними лабораторіями, які існують при обласних лабораторних центрах МОЗ України та в місті Києві. Їх необхідно оснащувати всім необхідним згідно із сучасними вимогами, однак злочинна руйнація державної санепідслужби завадила їхній модернізації. Варто зауважити, що для нашої області серйозною дворічною перешкодою стали фахівці колишньої обласної санепідстанції, які перейшли до Держпродспоживслужби в Полтавській області і незаконно займали частину приміщень обласного лабораторного центру. Лише після їхнього «виселення» вірусологічну лабораторію було терміново розширено і модернізовано, запрацювала система ПЛР-діагностики. Важливо і те, що колишні реформатори МОЗ України не приділяли жодної уваги розвитку обласних лабораторних центрів, оснащенню їх сучаним обладнанням. Адже їхньою метою було лише одне — знищити лабораторії. То як лікар-епідеміолог, гігієніст зможе поставити діагноз, аби вжити відповідних протиепідемічних заходів? А ніяк. Підтвердженням цього стала нинішня епідеміологічна ситуація — пандемія коронавірусу, під час якої наші лікарі стикнулися з відсутністю тест-систем тощо. Питання протиепідемічної боротьби може бути вирішене на основі трьох принципів закону про епідеміологічний процес, які включають виявлення джерела збудника, шляхів його передачі та наявності сприятливого середовища організму. І тому тактика й стратегія зупинки тих чи інших спалахів епідемії та пандемії якраз і будуються на цих принципах. 

Епідемія — це розповсюдження серед населення конкретної інфекційної хвороби, інтенсивність якої значно вища за захворюваність, що раніше реєструвалася на цій території. Для України нині туберкульоз і ВІЛ/СНІД є реальними проблемами, а 25 років тому, після розпаду Радянського Союзу, була епідемія дифтерії.

Пандемія — це надзвичайно сильна епідемія, яка розповсюджується на території країн, континентів. Це найвищий ступінь епідеміологічного процесу. Невипадково ВООЗ оголосила пандемію 2019-n CoV, так як ця інфекція охопила всі континенти та понад 150 країн світу.

Зацікавленість проблемою сучасної епідеміології за останні часи значно зросла. Характерно, що вона підвищується на тлі загального зниження в минулому масових небезпечних заразних інфекційних захворювань та ліквідації тих із них, з якими протягом багатьох віків добросовісно боролася епідеміологія.

Епідеміологія як наука з давніх часів вивчала причини розвитку масових захворювань у суспільстві. Нині в економічно розвинутих країнах світу багато інфекційних хвороб або ліквідовані, або близькі до ліквідації. До них можна віднести такі небезпечні захворювання, як віспа, висипний тиф, малярія, дифтерія, поліомієліт, туляремія. Суттєво знижена кількість випадків захворюваності на коклюш, правець тощо. Водночас нерозв’язаними залишаються важливі епідеміологічні проблеми, до яких насамперед належать грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції, інфекційний гепатит, ВІЛ/СНІД, туберкульоз і деякі інші інфекційні захворювання, щодо яких медицина поки не має ефективних засобів попередження.

У самій епідеміології виникли нові проблеми, яким раніше не приділяли належної уваги, наприклад, хронічні інфекції, змішані інфекції, проблема епідеміології у сферах екології, урбанізації, розвитку транспортних комунікацій тощо. Усе це загалом і обумовлено необхідністю значної уваги до глобального потепління та подальшого розвитку епідеміології, гігієни та санітарії як планетарної проблеми.

На жаль, тотальна ліквідація державної санепідслужби України,  яка розпочалася 2012 року і закінчилася 2019-го, коли державні діячі різко скоротили її кадровий потенціал, а в наступні роки — «розтроїли» і зламали як провідну систему профілактичної галузі охорони здоров’я. У вишах припинили готувати лікарів-епідеміологів і санітарних лікарів. Тобто настав кадровий колапс, точніше, криза і деморалізація. Під виглядом так званої оптимізації, вигаданої керманичами МОЗ України, яких викинули зі сторінок історії, багато структурних підрозділів обласних лабораторних центрів МОЗ України в районах позакривали. У зв’язку  з цим ми вкотре втратили багато кадрів — лікарів та середніх медичних працівників, а також матеріально-технічну базу, яка створювалася понад 96 років. І все це, на жаль, трапилося перед початком глобальної проблеми — пандемії коронавірусу. І можливо, цей вірус постукав у двері керманичів держави. Бо вже відбулося відновлення посади головного державного санітарного лікаря в Україні і зокрема в областях. Тепер чекаємо, що буде далі, бо це лише маленька краплина. Чи буде створена чітка система санітарно-епідеміологічного нагляду, як співається в пісні, від Києва до Лубен, а точніше, у кожному адміністративному регіоні. А де взяти лікарів-епідеміологів, вірусологів, бактеріологів, санітарних лікарів різного профілю та середніх медичних працівників? На це знадобиться не менше 8—10 років. А як бути з матеріально-технічною базою? Хто понесе відповідальність за ті злочинні дії, які призвели до руйнації профілактичної галузі охорони здоров’я як частини системи біобезпеки нації?

Епідситуація, що склалася з пандемією коронавірусу, несприятлива епідситуація з іншими інфекційними хворобами (туберкульозом, кором, гепатитами, ВІЛ/СНІДом), загроза поширення дифтерії, гострих кишкових  інфекцій тощо — усе це загалом і обумовлює необхідність підвищення уваги до розвитку епідеміології, вірусології, бактеріології, паразитології, дезінфектології, санітарії та гігієни. Та найголовніше те, що це необхідно для розробки більш раціональних і високоефективних заходів із боротьби з масовими епідеміологічними процесами, комплексного вирішення загальних біологічних, соціальних та інших наукових питань, які визначають становлення і розвиток багатьох масових захворювань у суспільстві. Успіхи у сфері епідеміології можливі тільки за умови комплексного розв’язання проблем із врахуванням досягнень у природознавстві загалом і біології зокрема, а також у таких науках, як соціологія, демографія й екологія. Тому санітарно-епідеміологічна служба охорони здоров’я завжди була відповідальна за впровадження досягнень науки в практику, особливо в такому гострому соціальному питанні, як боротьба з масовими заразними хворобами в суспільстві.

Розвиток епідеміології налічує близько трьох тисяч років, він пов’язаний з такими напрямами, як епідеміологічний нагляд за динамікою різних інфекційних хвороб, епідеміологічний аналіз спалахів захворювань, здійснення комплексу протиепідемічних заходів тощо.

У сучасних умовах епідеміологія має бути сконцентрована на таких важливих проблемах, як:

— сучасні підходи до патології інфекції і роль людини у ній;

— науково-теоретичні обгрунтовані проблеми ліквідації інфекції;

— розробка загальної тактики й стратегії для специфічної профілактики (вакцинації), стандартизації і уніфікації різних біологічних препаратів;

— епідеміологія і профілактика змішаних інфекцій та епідемічних спалахів із нез’ясованою етіологією;

— епідеміологія хронічних інфекцій;

— епідеміологія хронічних дегенеративних захворювань;

— математичне моделювання і прогнозування епідемій.

Генеральний секретар ВООЗ ще наприкінці ХХ століття з цього приводу стверджував, що ми перебуваємо на порозі глобальної кризи у сфері інфекційних хвороб. Жодна країна світу не повинна ігнорувати цих загроз. Однак підходи й принципи епіде-міологічного процесу були проігноровані в нашій державі, що і призвело до погіршення санепідситуації з різних інфекційних хвороб. А національна програма імунопрофілактики, яку обіцяли затвердити на 2016—2023 роки, так і не була затверджена.

У час, коли відбувається бурхливий розвиток торгівлі, туризму, авіасполучень, мореплавства й інших комунікацій, за умов можливого розвитку епідемій і пандемій необхідно сідати за круглий стіл на міжнародному рівні і розв’язувати протиепідемічні проблеми. ВООЗ так і робить. За такий стіл мають сідати і в нашій державі, зокрема в кожному регіоні. Безумовно, існують Міжнародні медико-санітарні правила й інші документи ВООЗ, але важливо, щоб їх не ігнорували в нашій країні, адже це питання нашої біобезпеки. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України № 893 від 22.08.2011 року «Про затвердження Правил санітарної охорони території України» та накази МОЗ вже застаріли, так як нині практично ліквідовані не тільки профілактична галузь охорони здоров’я, а навіть саме поняття «санепідстанція». Та що робити далі, ніхто не говорить, нових стратегічних документів не розробили, а МОЗ України керували іноземці — не професіонали і навіть не лікарі. Це нонсенс! Як же тепер захистити населення? На жаль, також не вирішені актуальні питання щодо епідеміології та профілактики гострих кишкових і респіраторних захворювань, на які у світі щорічно хворіють мільярди людей. У нашій області за останні 10 років захворюваність на гострі кишкові інфекції зросла в десятки разів, а зламана «реформаторами» система санітарно-епідеміологічного нагляду за об’єктами санепідризику, безконтрольність та безкарність якраз і призвели до цього.

Населення нашої планети різко збільшується: якщо 1973 року налічувалося 3,7 мільярда, то 2019-го — 7,7 мільярда. Згідно з прогнозами, у 2050 році на планеті можуть бути близько 20 мільярдів людей. Усе це впливає на епідемії, пандемії, санітарію й гігієну в світі.

Нині відбувається стрімкий розвиток урбанізаційних процесів, відрив людини від природи, наявні стресовий стан у населення, екологічні проблеми, що сприяють масовим захворюванням, падіння народжуваності, виродження націй. Крім того, спостерігається звіряче ставлення до природи: збільшується забруднення океанів, морів, річок, різних водоймищ. Але ж воду треба берегти, як зіницю ока, бо без неї ми не виживемо. А морська епідеміологія тільки почала розвиватися. Ми мало знаємо про морське життя, про створення морської їжі, зате нам добре відомо, що влітку минулого року забрудненість річки Дніпро в сотні разів перевищувала допустимі норми, а Ворскли й інших водоймищ — у десятки разів. А це реальна загроза в поширенні різних, не тільки інфекційних хвороб.

Продовжується тотальне забруднення грунтів, особливо за рахунок тотальної хімізації й інших чинників, що негативно впливають на родючість, а значить, і продовольчу безпеку населення. Чи може імунна система людини як складова частка епідеміологічного процесу за цих умов бути сильною? Мабуть, ні. Отже, розв’язання проблем гігієни та епідеміології в планетарному масштабі набувають особливого значення, бо можуть застерегти нас від тих чи інших епідемій і пандемій, зокрема коронавірусної. У нашій країні за цих умов увага має бути прикута до проблем епідеміології, санітарії та гігієни, які є взаємопов’язаними. Також необхідно негайно відновити державну санепідслужбу як систему профілактичної галузі охорони здоров’я — це єдиний шлях до обмеження кількості випадків тяжких захворювань. Хвороба виникає, мабуть, тоді, коли організм людини вступає в певний конфлікт із навколишнім середовищем. Здорових людей стає все менше і менше, цивілізація призводить до невротизації населення. Медицина має трансформуватися в гігієну, епідеміологію в широкому розумінні. Якщо ми розв’яжемо всі гігієнічні проблеми, пов’язані із життєдіяльністю людини, то як бути з мікроорганізмами, які можуть викликати патологічні процеси в організмі людини-господаря? Чи будуть ці етіологічні агенти ліквідовані, чи можуть у майбутньому всі інфекції стати контрольованими? Запитання непросте. Адже у світі існує близько одного мільйона типів, видів вірусів, мікроорганізмів, а відкрито лише 10 тисяч. Щорічно виникають десятки нових вірусів, таких, як, наприклад, 2019-n CoV. Віруси не раз викликали епідемії та пандемії, пам’ять про які, неначе могильне каміння, розсіяне по всій історії людства. Довгий час їх розглядали як найчистіший приклад еволюції через природний відбір. Поодинока, спорадична захворюваність на інфекції можлива і в майбутньому. Але багато з них вдалося взяти під контроль.

У 30-х роках ХХ століття  видатний мікробіолог Шарль Ніколь сказав: «Ми повинні живитися довір’ям до тих, хто прийде після нас. Миролюбні і більш культурні, вони зуміють все краще і краще захистити себе й охороняти своїх ближніх, а також корисних тварин від безглуздої, недисциплінованої зграї заразних хвороб». Тому, щоб захистити населення від цієї зграї, необхідно не перекладати цих проблем на плечі лише медиків, а й дбати, щоб у суспільстві зважали на такі соціальні фактори, як санітарні умови праці й побуту, харчування, системи водопостачання і видалення нечистот, благоустрій населених пунктів, рівень медичної науки, санітарна освіченість людей, організація охорони здоров’я, санітарна культура населення, високий рівень особистої і колективної гігієни, розвиток лабораторної служби, організація дезінфекції та профілактичних щеплень, здоровий спосіб життя тощо.

Завершу словами Плінія: «Воістину, чим більше я дивлюся на творіння природи, тим більше готовий побачити в ній неймовірне». Таким неймовірним і неочікуваним у світі нині стала пандемія коронавірусу, яка заполонила країни нашої планети полчищами вірусів, а вірус — це отрута, яку треба нейтралізувати.  

В умовах пандемії коронавірусу кожному необхідно дотримуватися всіх вимог щодо профілактичних заходів, не панікувати. Філософ Сенека стверджував: «Спіши спершу до себе, а потім — до мене». Тобто від кожного з нас багато що залежить. Дбаймо про своє здоров’я і нашу Україну-неньку.

Валентин ШАПОВАЛ,

лікар-епідеміолог 

ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України», заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент