Майстри паніки: як проросійська мережа в Україні організувала бунт у Нових Санжарах

Продавчині зимових курток на центральному базарі в Нових Санжарах не хочуть спілкуватися з пресою: «Ваші журналісти нас усіх оббрехали! Спочатку налякали нас далі нікуди, а тепер дивуються, чому ми обурені». Побачивши моє посвідчення, жінки переходять на крик і проганяють мене геть. Відклавши роботу, 20 лютого вони були в епіцентрі подій — у натовпі, в оточенні сотень бійців Нац-гвардії та поліції. Цей матеріал підготовлено спільними зусиллями видань «Ліга» і Texty.org.ua.

Провокатори в натовпі

Начальник відділу охорони публічного порядку та превентивної діяльності ГУ НПУ в Полтавській області Роман Савченко дізнався про наміри місцевих жителів перекривати  дороги  о 10-й годині вечора 19 лютого: «Ми приїхали на місце, спілкувалися, пояснювали людям, що це ще не остаточне рішення. Бо ми на сто відсотків не знали, приїдуть до нас чи ні».

Але вмовляння не подіяли — о 7-й годині ранку 20 лютого дорога була перекрита сільськогосподарською технікою та автівками. «Коли я приїхав о 7.30 ранку,  до мене підійшов чоловік у зеленій військовій формі і сказав: «Ну що, будемо «махатися», хто сильніший?». Він поводився не зовсім адекватно. Хоча не мав вигляду п’яного, — згадує Роман Савченко. — Працівники поліції вийшли з автобусів. А громадяни почали рух у бік автобусів. Можливо, вони боялися, що їх битимуть. Хоча кийків не було, кайданків — також. На поліцейських були бронежилети та каски».

Кількість правоохоронців на вулицях селища збільшувалася щогодини. Місцеві не розуміли, навіщо потрібні такі заходи безпеки: «Для чого приїхала бронетехніка? Ми що, з автоматами до них прийшли?». Людей обурювало, що правоохоронці не хотіли розмовляти з ними по-людськи, натомість застосовували силу — часто невиправдано. Наприклад, коли автобус із приїжджими стояв на залізничному переїзді за п’ять кілометрів  від селища Нові Санжари, поліція зламала шлагбаум — щоб зекономити… 30 секунд. «Коли автобус під’їжджав до переїзду, саме їхав вантажний потяг. За правилами безпеки, перед тим, як підняти шлагбаум, потрібно почекати, поки потяг проїде 500 метрів від станції. Це займає менше хвилини. Але поліція вирішила не чекати», — пояснює співробітник станції.

Активні дії правоохоронців іще більше роздратували гурт людей, які були поруч. Розлючені жінки з криками почали кидати каміння в автобуси з прибулими з Китаю українцями та іноземцями. Результат — розбите вікно та гучні заголовки в мас-медіа всього світу. «Якщо задля забезпечення прав і свобод українців потрібно усунути штучно створені перешкоди, правоохоронна система України усуватиме ці штучно створені перешкоди», — виправдав дії поліцейських радник міністра внутрішніх справ Іван Варченко.

Правоохоронців не зупинило навіть право громадян на недоторканність їхнього приватного майна. Нацгвардійці зламали паркан приватної садиби, щоб провести туристів із Китаю до будівлі медцентру. Таксист Михайло розповідає, як його двічі затримували поліцейські: «До того, як у Нові Санжари їхав автобус, ми 2,5 години мирно стояли  біля мосту. А коли дізналися, що зараз приїде автобус, правоохоронці пішли штурмом на людей. У поліції були балончики, кийки та вогнепальна зброя. А в нас — українські прапори. Поліція все відібрала. Ми потім символіку на узбіччі збирали. Це ж яка неповага до прапора!». На відео видно, як правоохоронці б’ють журналіста з відеокамерою, б’ють активістів та витягують із натовпу окремих людей. «У мене телефон забрати хотіли, але я не віддав», — розповідає учасник подій Андрій.

Мирним це зібрання не було — про це свідчать численні відео. У натовпі були провокатори. «Був вискочка, який мені «тикав», — у масці, що закривала лице, — пригадує голова Новосанжарської селищної ради Інна Коба. — То був провокатор, який питав: «За які гроші зібралися люди? Скільки поліцейські заробляють?»  Це реально був не наш. Інші люди казали, що були ще такі самі провокатори». — «Я пішов на блокпост за компанію. Мене побили «тітушки». Та їм у принципі було байдуже, кого бити — мололи, як м’ясо», — додає 23-річний Сергій.

У Нових Санжарах і досі триває активна дискусія про те, чи були в натовпі проплачені провокатори. Місцеві кажуть, що люди в масках отримували по дві тисячі гривень, але жодних доказів не наводять. Тож зараз цим питанням займаються правоохоронці — у межах допиту свідків та пі-дозрюваних  у кримінальних провадженнях про напад на поліцейських та участь у масових заворушеннях.

Сліпі кошенята

Зараз на території медцентру «Нові Санжари» зграйками ходять нацгвардійці. Деякі хлопці навіть на службі не знімають одноразових білих масок: «Жінка купила в аптеці зразу 20 штук. Дала мені, щоб не заразився корона вірусом», — трохи ніяково пояснює мені через паркан військовий, який, попри запевнення керівництва про те, що все гаразд, піддався масовій істерії. Згодом я пересвідчилася, що цей засіб захисту від респіраторних інфекцій дістати непросто. В аптеках десятитисячного містечка медичні маски зараз у дефіциті. І байдуже, що марлева пов’язка не рятує від коронавірусу: зате у людей завдяки ним з’являється ілюзорне відчуття безпеки.

«Поліція ходить у масках, бо їй, можливо, потрібна психологічна розрядка, — пояснює мені заступник міністра охорони здоров’я Віктор Ляшко. — На території повністю безпечно — так само, як і за її межами. Засоби індивідуального захисту потрібні лише під час відвідування обсервації». Урядовець зізнається, що в нього поки що немає жодних ідей, чому людей заполонив страх, «хоча МОЗ робив усе можливе, щоб запобігти паніці не лише в Нових Санжарах, а й на території всієї України». — «Ми також перевіряємо інформацію щодо того, що елементи цієї паніки були створені штучно, — заповнив незручну паузу в розмові радник міністра внутрішніх справ Іван Варченко. — Із часом повідомимо суспільству, хто за цим стоїть». Навіть через кілька днів після овіяної скандалами операції  з доправлення українців із Китаю урядовці не можуть простою  мовою пояснити логіку своїх дій.

— Для чого 20 лютого в Нові Санжари приїхало так багато бронетехніки? — ставлю Варченку запитання, яке серйозно хвилювало жителів Полтавщини.

— У нас є закони «Про національну поліцію» та  «Про Національну гвардію України»... Почитайте. Там все написано, — монотонно бубонить він.

— Яку саме статтю ви маєте на увазі?

— Візьміть і почитайте, — стандартна відмовка.

— Ви можете доступною(!) мовою пояснити, чому бронетехніка 20 лютого була на вулицях?

— Звичайно, можу. Коли є якась конфліктна ситуація або коли ви берете участь у масових заходах, а навпроти вас стоять люди, які мають іншу думку, завданням наших правоохоронних органів є стати між цими людьми й не допустити, щоб вони били одне одного, знищували одне одного.

Усе одно незрозуміло. Адже, за логікою Варченка, військова техніка з’явилася через те, що на вулиці вийшли люди з радикально різними поглядами, і між ними могли статися сутички. Але 19-го та 20 лютого активісти мали єдину(!) мету — не допустити за-їзду в медцентр «Нові Санжари» автобусів із прибулими з Китаю туристами.

Аналогічну з активістами позицію офіційно висловили депутати Новосанжарської селищної ради, аргументувавши її тим, що «в Нових Санжарах лікарня не забезпечена необхідним обладнанням та препаратами й не готова надавати повноцінну медичну допомогу для лікування інфікованих коронавірусом»  (аналогічну позицію висловлювали й місцеві керівники в Микулинцях на Тернопільщині, де теж були протести проти можливого розміщення евакуйованих).

Голова Новосанжарської районної ради Геннадій Супрун 20 лютого вийшов до людей, наголосивши, що не розуміє дій високопосадовців: «Під самим парканом медичного центру є два багатоповерхових житлових будинки, в яких проживають понад 160 людей. Чому про них не подумали? І чому в Китаї за тиждень збудували нову лікарню? Бо там хоч трошки думають про людей». Надмірну емоційність Супруна можна зрозуміти: протягом доби напередодні приїзду евакуйованих із Китаю Полтавщина перебувала в інформаційному вакуумі, який стрімко наповнювався чутками та «лякалками».

Навіть голова Новосанжарської селищної ради Інна Коба дізналася про майбутній приїзд «інфікованих коронавірусом китайців» о 10-й годині вечора 19 лютого — але не з офіційних джерел, а з Інтернету. «Почали з’являтися «фейки», що до нас везуть інфікованих коронавірусом, — пригадує Інна Коба події того вечора. — Я вирішила поїхати до санаторію, хоч і не володіла ситуацією. А люди вимагали пояснень. Дзвоню до голови райдержадміністрації Владислава Васюти, а він каже, що не в курсі, що автобус їхатиме сюди. Потім набрала головного лікаря Центральної районної лікарні Ольгу Гирю — вона сказала, що теж не знає, що відбувається. Вона зателефонувала Віктору Лисаку — керівнику  департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації  — і він теж не в курсі. А в медцентр я взагалі не додзвонилася». Жінка спілкувалася із жителями селища до другої години ночі. Уже тоді біля медцентру було близько сотні людей.

«То був Армагеддон. Потік «фейків», — говорить Інна Коба. — Запитую, звідки ви знаєте.  У відповідь: Інтернет пише, «Фейс-бук» гуде. Я запропонувала дочекатися ранку, провести позачергову сесію, зробити офіційний запит, щоб зібрати інформацію з офіційних джерел. Та люди сказали, що вони не вірять. Було багато молодиків, які кричали:  «Тобі заплатили! Ти брешеш!»  І вже тоді були заклики спалити санаторій! Це було страшно».

Уранці після приїзду голови облдержадміністрації  безліч запитань так і лишилися без відповідей. Потонувши в морі брехні, люди вже не вірили ні його словам, ні словам очільниці селища. І навіть сам пан Олег Синєгубов не знав, чому Нові Санжари обрали для перебування евакуйованих із Китаю. Так само нічого не могла сказати влада й під час нагнітання паніки на Тернопільщині.

«Моя родина — моя фортеця»

Увечері 20 лютого міністр внутрішніх справ Арсен Аваков назвав події в Нових Санжарах «ганьбою на весь світ» та «одним із найбільших у житті розчарувань у людях». А от дії поліцейських він охрестив «дуже професійними» і висловив жаль через побиття десяти правоохоронців: «Треба бути більш відповідальними. Більш чесними. Треба лишатися людиною в найскладніших умовах».

— Чому люди дізналися про приїзд евакуйованих із мережі «Фейсбук»? — перервали моралізаторство міністра журналісти.

— Ви робіть свою роботу. А я робитиму свою. Поставте це запитання Прем’єр-міністру, — відрізав Аваков.

Так само міністр мовчки проігнорував запитання місцевих жителів про те, чому уряд обрав для обсервації медичний заклад, розташований у центрі населеного пункту. За словами Прем’єр-міністра Олексія Гончарука, фінальне рішення про те, куди доправлять приїжджих із Китаю, ухвалили всього за день до прильоту літака. І, на його думку, «це абсолютно нормально з точки зору безпеки»:  «Перше, про що ми думали, — це безпека людей, яких привезуть. Та безпека людей, які проживатимуть  навколо. Щодо них могли трапитися провокації, спецоперації й так далі». 

Втім, розрахунок Прем’єра виявився хибним. Результат такої «безпечної» операції — розбите вікно автобуса, який віз прибулих із Китаю, десятеро травмованих поліцейських, незліченна кількість побитих правоохоронцями журналістів та активістів і ганьба України на весь світ. Поки уряд вперто мовчав про деталі вивезення українців з епіцентру епідемії, у соцмережах почали з’являтися повідомлення про приїзд до Нових Санжар п’ятдесяти людей, інфікованих коронавірусом. Ця інформація миттєво розповзлася по селищу. І всього за півдоби насмерть перелякала жителів Полтавської області.

«Я дізнався про приїзд людей із Китаю до Нових Санжар 19 лютого з «Інстаграму», — розповідає 22-річний Богдан. — Повідомлення було у вигляді «скріншоту» з «Фейсбука». «Меседж» такий — нашу здравницю хочуть перетворити на карантинну зону. Я не повірив, а от інші «Фейсбук»-користувачі це сприймали серйозно. Уже тоді йду по вулиці, а незнайомий дід їде на велосипеді й перелякано мені каже: «А ви чули, що везуть китайців?!» Учасник бойових дій Андрій більш гостро сприйняв новину про приїзд «інфікованих коронавірусом» людей. У присутності інших активістів він згадує події вечора 19 лютого: «Була сьома година вечора. Я відкрив «Вайбер». Читаю новини… Запитую у дружини, що відбувається. Вона мені каже: «Інфікованих сюди везуть». Я схопився за голову: «А нам що тоді робити?!» На ніч люди  почали збиратися біля медцентру. Бо раптом приїжджі заражені, що тоді?! Були жителі Клюсівки, Зачепилівки, Лелюхівки. І хай не кажуть, що ми вийшли за гроші. Моя особиста мотивація — захистити свою жінку й дітей. Моя родина — це моя фортеця».

Сповнені страху та недовіри активісти повиходили на вулицю, де назустріч їм уже їхала військова техніка та сотні нацгвардійців і поліцейських. І що більше часу минало, тим голосніше лунали вигуки «Ганьба!» в бік влади. Тим паче, що увесь цей час люди отримували все нові й нові жахаючі повідомлення.

Віртуальні куратори

Першим про госпіталізацію евакуйованих із Китаю в Нових Санжарах заговорив Сергій Чередніченко — екс-депутат По-лтавської міської ради та голова СПУ, яку до нього очолював нинішній депутат від «ОПЗЖ» Ілля Кива. Повідомлення Чередніченка з’явилося на сторінці у «Фейс-буці» о 10-й  ранку 19 лютого: «Українців привезуть із Китаю до Нових Санжар. У санаторій. Інфекційних лікарень в Україні не знайшли».

Згодом Чередніченко редагує «пост» і виставляє пізніший час публікації  — 20.00, щоб приховати той факт, що саме він став першим «ньюзмейкером». Втім, «скріншоти» назавжди зафіксували реальний час публікації. У своєму дописі політик стверджує, що керівництво району «вже отримало розпорядження»,  але це не збігається зі словами голови Новосанжарської райради Геннадія Супруна, який аж до ранку 20 лютого не володів такою інформацією.

Симптоматично, що «пост» набирає рекордну для політика кількість поширень  — 384. Для порівняння: зазвичай дописи Чередніченка мають близько  десяти поширень (це одна з ознак того, що допис розганяють «ботоферми»). Але цього разу інформація розповзлася регіональними «Фейсбук»-групами:  

«Полтава  — духовна столиця України» (4 400 учасників), «Незалежна профспілка медиків Полтави» (509 учасників), «А в Полтаві кажуть…» (41 тисяча учасників) тощо.

О 16.21 у «Фейсбуці» з’яв-ляється ще один потужний інформаційний вкид: лікар Винниківського військового госпіталю в ефірі телеканала «НТА» емоційно розповідає про жалюгідний стан свого медичного закладу й заявляє про неготовність приймати евакуйованих із Китаю українців: «За 30 років ми не мали жодних навчань у Винниківському військовому госпіталі. Питання: чому в переддень прильоту літака ми проводимо навчання? Це можна було зробити три тижні тому. Логіки ніякої. Це викликає недовіру до влади. Ніде в Європі не приховують місця дислокації хворих». Це відео поширили понад 20 тисяч користувачів. Після 7-ї години вечора у «Вайбері» починають з’являтися групи, до яких одночасно долучаються тисячі жителів Полтавщини. Наприклад, група «Нові Санжари» була створена 19 лютого о 22.16. Перше повідомлення тут опублікувала користувачка Оленка: «У військовий санаторій везуть інфікованих із Китаю 

(50 чоловік). Ми не можемо дозволити знищити наше населення, ми повинні запобігти багаточисленним смертям. Люди, піднімайтеся, у нас усіх є діти!!! Треба діяти негайно». Протягом наступних кількох годин у групі з’явилися понад десять «фейків» та «лякалок». Наведемо лише кілька:

Наташа:  «Люди, якщо цієї  ночі спатимемо, то прокинемося мертвими».

Марик: «Колишній головний лікар санепідстанції України пояснює, що для утримання людей у 14-денній обсервації в Україні немає жодного медичного закладу, тому й обирають маленькі містечка, де буде менше шуму!»

Таня: «Китайські біженці приїдуть і будуть одягнені в камуфляж, «щоб ми, новосанжарівці, не зрозуміли, де хто!!!»

Вікторія Коба:  «Голова селища на місці. Поїхали її автомобілем, щоб далі ЗІЛом перекрити дорогу…»

Ніколас: «Послуги тамади на похорони (066) 777-45-56. Графік у нас щільний. Бо люди вмиратимуть від коронавірусу».

Невідомий користувач:

«Народе, є перевірена інформація, що найінфікованіші пацієнти заїжджатимуть  до селища неорганізовано — легковими автомобілями (можливо, на таксі)».

Разом із цим у групі через кожні 10—20 хвилин лунають заклики до радикальних дій: перекривати дороги (що й було зроблено), залізничні колії, робити «коктейлі Молотова», спалити госпіталь та штурмувати держ-адміністрацію. Протягом першої доби існування групи сюди надійшло близько 5 тисяч повідомлень. Їх прочитали понад 6 тисяч учасників групи. Найбільш активними виявилися 20 користувачів — вони регулярно публікували «фейки» та закликали до насильства. Також у групі постійно рекомендують дивитися «онлайн»-трансляцію телеканалів «НАШ» (власником якого є проросійський політик Євген Мураєв), «112 Україна», «ZIК» (обидва телеканали належать співголові партії «Опозиційна платформа — За життя» Віктору Медведчуку — куму президента Російської Федерації) та «NewsOne» (належить співголові партії «Опозиційна платформа — За життя» Вадиму Рабіновичу). Час від часу із посиланням на ефір цих медіа активні користувачі закликають до агресивних дій. Наприклад, 

20 лютого о 16.11 користувач Іван Барило пише: «Ровно минуту назад на канале «112» в студии прозвучало, что как выход надо спалить санаторий». Згодом біля санаторію активісти розпалили велике вогнище — прямо перед центральним заїздом, щоб автобуси з прибулими з Китаю не могли потрапити на територію медцентру «Нові Санжари». Феноменальна швидкість зростання кількості учасників нової «Вайбер»-групи змусила замислитися: хто її створив і для чого?

«Адміни»-волонтери

Протягом усього свого існування й до сьогодні група «Нові Санжари» продовжує поповнюватися все новими й новими повідомленнями. За всім, що відбувається у спільноті, уважно стежать три адміністратори групи під «ніками» «Слава», «Скажений бобер» і «Дикий Медмідь». Адміністратори  кажуть, що у групі панує тоталітаризм, а тому всі коментарі, які вони вважають тут зайвими, нещадно знищуються: «Умничать будете, когда к вам домой зараженных коронавирусом привезут. Создайте себе канал и умничайте в свое удовольствие». Деякі користувачі сваряться, бо не розуміють, як вони опинилися в цій групі: «Хто додав мене до цієї групи?!?! Я втретє виходжу з цього смітника!!! Негайно видаліть мене, інакше змушена буду повідомити СБУ про загрозу національній безпеці!» — пише Наталка.

Навіть голова Новосанжарської селищної ради Інна Коба не знає, коли і хто додав її до групи: «20 лютого я побачила, що є членом групи. І там — 5 тисяч непрочитаних повідомлень. Що цікаво? Адміністратор пише: «А в цій групі є Інна Коба, голова селищної ради?» Тобто адміністратор сам не знав, що я тут є. Отже, ці адміністратори — не новосанжарівці». Щоб пролити світло на ці запитання, ми поцікавилися в адміністраторів «Вайбер»-групи «Нові Санжари», де вони дістали контакти тисяч жителів Нових Санжар та прилеглих сіл. Але ті почали переконувати, що цілодобово займаються адмініструванням, бо... дбають про українське суспільство.

— Ну, вот зачем вам нужны такие сведения? — ухилився від відповіді адміністратор із «ніком» «Скажений бобер».

— Це схоже на роботу спецслужб.

— Ну какие спецслужбы? Что за бред?

— А для чого вам витрачати свій час майже цілодобово? Який ваш зиск?

— Потому что людей надо было поддержать и оградить от той грязи, которую на них вылили, — підсумував адміністратор і видалив листування (але ми вчасно зробили «скріншоти»).

Другий адміністратор із «ніком» «Дикий Медмідь» пояснив стрімке зростання кількості учасників групи «страхом, панікою та хаотичними «репостами». А свою зацікавленість в адмініструванні групи він пояснив наявністю вільного часу: «Я последние три дня работаю за «компом», поэтому есть возможность почитать бред и панические высказывания».

Та чи дійсно це так? Нові Санжари — невеличке селище, де розмовляють українською, молодь теж не завжди може вільно спілкуватися російською. Тому автоматична російська «адмінів» групи вказує на те, що вони немісцеві. Та, судячи з їхніх відповідей, вони цього й не приховують.

Вистава на замовлення

Після «гарячої» фази конфлікту група продовжує жити. Користувачів із часом поменшало — із групи видалився кожен другий. Але в «чаті» регулярно з’являються «лінки»  на відео та новини. Наприклад, тут періодично публікуються відео з телеканала «Україна», програми «60 минут» російського телеканала «Россия 1» та публікації  з ознаками замовності, — скажімо, про те, що поліція поширює «фейки» та діє непрофесійно під час розслідування справ про масові заворушення в Нових Санжарах.

А ще адміністратор групи «Скажений бобер» рекомендує почитати «Телеграм»-канал «Темный рыцарь Vox Populi», на якому щодня з’являється нищівна критика всіх політичних сил, окрім проросійських — «Партії Шарія» та «Опозиційної платформи — За життя». Ба більше, про ці дві партії на каналі згадують винятково в позитивному або нейтральному ключі.   А тему приїзду евакуйованих із Китаю «Темный рицар» висвітлював у такому ж дусі, як і «Вайбер»-група «Нові Санжари»: мовляв, коронавірус ось-ось заполонить усю Україну через некомпетентність української влади.

До речі, полтавський політик Сергій Чередніченко за дивним збігом обставин виявився палким прихильником проросійського блогера Анатолія Шарія, а також Андрія Портнова. Він і зараз продовжує нагнітати ситуацію: «Сегодня мы показали всему миру, что мы не Европа. Мы страна третьего мира, которая боится своих граждан». Те саме, до речі, говорять «фейкові» акаунти у групах селища «Нові Санжари» в російській соцмережі «ВКонтакте». «Позор Украины!!!» — волає в коментарях групи «Підслухано в Нових Санжарах»  (3 677 підписників) Антон Бережний із Москви. У розмову втручається «фейковий» Петро Порошенко: «Санжарці, хто блокує дорогу, ви «кінчені» й не українці». — «Санжарцы, те, которые цирк устроили, у меня такой вопрос к вам: когда вы успели из людей превратиться в дегенеративное и отсталое быдло? Опозорили страну на весь мир», — додає Валерій Алферов зі схожої на «фейкову» сторінки. Про бездарність української влади говорить і Андрій Портнов — 20 лютого «Страна.UA» опублікувала статтю, в якій посилається на його слова.

Що ж про події в Нових Санжарах заявляє Анатолій Шарій? На його «Ютуб»-каналі 20 лютого вийшло відео, де люди обурюються діями правоохоронців. Побитий чоловік на камеру каже: «Як враховують нашу думку? Ногами!» — «Чого не повезли в Ме-жигіря? Чому не повезли туди, де всі бариги живуть?» — хрипко кричить інший чоловік. «Ганьба! Ганьба!!!» — волають люди, і співрозмовник біжить у натовп. Після цього епізоду включається Шарій і підсумовує події 20 лютого: «Як там, День гідності чи чогось іще?  День ганьби. Я цей термін вранці ввів. Думаю, його підхоплять. Це «чорний» день календаря. День ганьби». Отже, виходить, що, з одного боку, Анатолій Шарій називає ганьбою події 20 лютого. А з іншого — паніку (яка до цієї ганьби й призвела) породили «Телеграм»-канали та «Вайбер»-групи, які його підтримують.

Також цікаво спостерігати за тим, як синхронно діють Анатолій Шарій та Сергій Чередніченко, щоб приховати сліди своєї участі в інформаційній операції проти України. Так, Шарій розмістив фільм-провокацію про те, як проти нього працює «чорний» піар партії «Європейська Солідарність». Проросійський блогер змонтував розмову з Андрієм Портновим про отримання грошового траншу від помічника президента Російської Федерації Владислава Суркова і за 

150 доларів розмістив цей «фейк» у «Фейcбук»-групі «Євромайдан». Це стандартний маніпулятивний прийом: не можеш спростувати інформацію (про роботу на Російську Федерацію) — доведи її до абсурду.

Синхронно зі звинуваченнями Анатолія Шарія Сергій Чередніченко заявив про намір звернутися до СБУ із заявою, «що паніку стосовно Нових Санжар поширювали саме «порохоботи» та «поросята»: «Нам було достатньо два дні, щоб дослідити всі соціальні та інформаційні ресурси! Усе було за класикою жанру  та за «методичками»  «гранітоїдів»  із «порохоботами» (до речі, один із принципів російської дезінформації називається «Ховайте ваші руки»).

Тим часом у Міністерстві внутрішніх справ уже здогадуються, що інформаційна кампанія проти України була підсилена зацікавленими особами. Правда, ким саме, тут поки що говорити вголос не наважуються: «Ми бачимо ознаки політичних провокацій, роздмухування скандалу на пустому місці, — зауважив цими днями заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. — Ми досліджуємо, хто в соцмережах почав закликати перекривати дороги. У нас окремі політики й провокатори намагаються створити собі піар. Ми цього не допустимо».

Але пізно. Допустили.

Любов ВЕЛИЧКО