«Старі листи»

Виставка однієї картини з фондової збірки, що нині запропонована Полтавським художнім музеєм (Галереєю мистецтв) імені Миколи Ярошенка своїм віртуальним відвідувачам, приурочена Дню скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни, який щорічно відзначається 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, що забрала життя кожного п’ятого українця. У картині «Старі листи» (полотно, олія, 120х100 см), виконаній до 30-річчя Перемоги над нацизмом, заслужений художник України Микола Підгорний порушує тему війни, глибоко відчуту й пережиту. Емоційно-образна виразність полотна розкривається через стан зображених літніх чоловіка й жінки, немов закам’янілих біля вікна із солдатськими «трикутниками» в руках.

Лаконічно виписані фігури, у яких легко вгадуються Батько й Мати. Літні люди поринають у спогади, картинка минулого стоїть перед очима, як наяву, і навколо неї  — усі події їхнього життя. Вдивляєшся в полотно й розумієш: ні, від спогадів їм нікуди не подітися, ятрять душу старі листи. У художника — абсолютна простота, як вона є, в обличчях усе сказано. В очах не смуток, не печаль, а внутрішня зосередженість, життя духу. Не обличчя, а лики, сповнені духовності. І біль душі, якої не вгамувати. І найдорожчий скарб у натруджених руках — фронтові «трикутники», затерті й зачитані до дірок, неодноразово зрошені сльозами, свідки страшних трагічних воєнних років. За кожним рядком, за кожним словом цих листів подих війни, грубість суворих окопних буднів, нескінченна любов і ніжність солдатського синівського серця і найголовніше — віра в перемогу та повернення додому, до Батька й Матері. Але не судилося… Не повернувся солдат… Знову і знову перечитують старі пожовклі листи, переживають радість зустрічей і гіркоту розлуки, розлуки, ім’я якої вічність… Нічим не заповнити втрати, порівнянної хіба що зі вселенською скорботою. Але саме з таких трагедій і драм кожної людини та окремо взятої сім’ї складалася  Перемога.

Микола Підгорний  — художник дуже глибокий, проникливий, здатний на узагальнення. Думаю, що головне в цій картині — про що вона. Втім, чи треба продовжувати? Дістаньте із шафи фронтові листи свого батька, діда, прадіда, перечитайте — самі все зрозумієте. Вони ж у вас не загубилися?

Марина Попкова