Чи знаєте ви, що в жовтні 1950 року американські льотчики бомбили авіаційні бази СРСР?

Чому про цей випадок стало відомо тільки в ці дні..?

 

1950 рік ознаменувався серією радянсько-американських інцидентів за участю бойових кораблів та авіації. Так, 8 квітня радянський винищувач Ла-11 збив бомбардувальник ВМС США «Приватир» над Балтикою в районі Лієпаї в Латвії. У травні історія повторилася над Чукоткою. Зростанню напруженості на Далекому Сході сприяла Корейська війна, що почалася 25 червня, в якій американці підтримували жителів півдня, а СРСР — сіверян. Так, вже наступного дня після активізації бойових дій на півострові південнокорейські бойові судна обстріляли радянський корабель «Пластун» у нейтральних водах. У результаті чотири радянські моряки отримали поранення, а капітан — смертельне.

4 вересня для спостереження за діями невпізнаного есмінця, який підійшов на близьку відстань до порту Далянь, що за договором із Китаєм використовував ВМФ СРСР, за тривогою піднявся в повітря екіпаж радянського літака-розвідника під командуванням Костянтина Корпаєва. Його супроводжували два винищувачі. На підході до цілі радянські літаки атакували 11 американських винищувачів. Після нетривалого бою в повітрі літак-розвідник загорівся і впав в океан. Усі три льотчики загинули.

Кульмінацією цього періоду, ледь не підірвавши і без того складні відносини США і СРСР, стала атака двох американських винищувачів «Lockheed F-80C» на аеродром авіації Тихоокеанського флоту поблизу села Суха Річка біля бухти Перевізної в Хасанському районі Приморського краю — це приблизно 150 кілометрів від Владивостока і 100 — від радянсько-корейського кордону. Аеродром був побудований в 1930-ті роки і мав грунтову ЗПС, посилену металевими перфорованими плитами. Такі комплекти СРСР у період Великої Вітчизняної війни отримував від США за ленд-лізом.

Під удар потрапила 1-ша авіаескадрилья 821-го полку 190-ї винищувальної авіаційної дивізії 54-ї повітряної армії, оскільки в бойовій готовності перебували тільки чергові. Решта льотчиків того недільного дня відпочивали, адже в понеділок мало стартувати навчання. О 16.17 з боку Владивостока на невеликій висоті з’явилася пара літаків незвичайних обрисів. Вони несподівано знизилися і відкрили кулеметний вогонь.

Американські судна пролетіли над аеродромом на бриючому польоті, розстрілюючи з бортової зброї літаки, що стояли без руху. Загалом було зроблено два заходи. За іронією, винищувачі «Lockheed F-80C» атакували літаки американського виробництва «Bell P-63 Kingcobra», які також були поставлені Радянському Союзу за ленд-лізом і до 1950 року вже добряче застаріли. Наліт вийшов настільки приголомшливим, що радянським льотчикам не вистачило ні часу, ні можливостей, щоб підготуватися до відбиття нападу. Пошкодження отримали шість літаків, ще один — вигорів вщент. Відомостей про втрати серед особового складу 821-го авіаполку ніколи не публікували. Вважається, що жертв серед радянських військових вдалося уникнути.

«Літаки, що загорілися, загасили. Деякі з них потім вдалося відремонтувати, але близько десятка довелося списати, — згадував інженер 190-ї винищувальної авіаційної дивізії Л. Манзон. — Американська розвідка напередодні отримала дані про розміщення радянських літаків поблизу кордону з Кореєю. Усі заспокоїлися, дізнавшись, що ніхто з людей не постраждав. Командування нашої дивізії відповідальності не несло — полк на цей період вийшов зі складу дивізії. Не пред’явили претензій і командиру полку — його не було в момент надзвичайної події в Сухій Річці».

За словами Манзона, основну провину поклали на начальника штабу. Крім того, командирів чергової ескадрильї і чергового складу спробували звинуватити в боягузтві. Справою зайнялася військова прокуратура. У результаті начальника штабу засудили за те, що він, порушивши інструкцію, дозволив поескадрильне розміщення літаків на стоянках і не організував відразу зв’язок із протиповітряною обороною Владивостока. Самого Манзона залучили до справи як експерта. На питання слідчого про те, чи можна було збити американські літаки із землі зброєю винищувачів, він пояснив, що кулемети там закріплені нерухомо, тому льотчики чергового складу могли б уразити лише свої літаки.

Знаменитий радянський льотчик Володимир Забєлін, який займав у той час посаду заступника командира 3-ї авіаційної ескадрильї з льотної підготовки 821-го винищувального авіаполку, зазначав в одному з інтерв’ю, що «насправді було пошкоджено понад двадцять літаків, а в полку має бути всього сорок».

Винищувачі «Lockheed F-80C» пілотували Олтон Квонбек і Аллен Діфендорф. Пояснюючи пізніше свої дії, вони стверджували, що збилися зі шляху через помилку навігації і сприйняли радянські зірки на фюзеляжах повітряних суден за північнокорейські. Полковник Забєлін однак вважав, що ніякої плутанини не було — американці прекрасно знали, чиї літаки в їхніх прицілах. «То була чистісінька провокація. Вони прекрасно знали, куди летять. Пролетіли 100 кілометрів від нашого кордону з Кореєю. Усе вони прекрасно знали. Те, що молоді льотчики заблукали, — придумана дурниця. Щодо жертв я не пам’ятаю. Проте убитих точно не було», — резюмував льотчик.

Наліт тривав кілька хвилин, але його наслідки ще довгі роки відчувалися в радянсько-американських відносинах і серйозно позначилися на ході Корейської війни. Наступного дня, 9 жовтня 1950 року, заступник міністра закордонних справ СРСР Андрій Громико вручив послу США в Москві ноту протесту. Реагуючи на те, що сталося, американський президент Гаррі Трумен виступив зі зверненням, в якому визнав провину США і запропонував «надати кошти для відшкодування будь-яких збитків, завданих радянській власності». Американці повідомили, що інцидент став результатом навігаційної помилки і поганого розрахунку льотчиків, а командир з’єднання винищувачів був знятий із посади.

У 1990 році в газеті «The Washington Post» з’явилася публікація із заголовком «Моя коротка війна з Росією» за авторства одного з двох льотчиків, які розстріляли Суху Річку, — Олтона Квонбека. Як і його начальство 40 роками раніше, він відстоював версію про навігаційну помилку. Ветеран стверджував, що сприйняв об’єкт за військовий аеродром КНДР. «Я не знав, де ми перебуваємо, — через щілину в хмарах побачив, що над річкою в долині, оточеній горами. На аеродромі стояло багато літаків — мрія будь-якого льотчика. На темно-зелених фюзеляжах були великі червоні зірки з білим обідком. Часу на прийняття рішення майже не було, пального теж було мало. Я зайшов зліва, випустив кілька черг, мій напарник Аллен Діфендорф зробив так само, як я. Для росіян то було схоже на напад на Перл-Харбор», — писав Олтон Квонбек.

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 23 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Lanhyj.

buy calcitriol 0.25mg online cheap <a href="https://rocaltrtn.com/">rocaltrol 0.25 mg for sale</a> buy rocaltrol 0.25mg generic