|
|
|||||||||||||||||
|
 |
|||||||||||||||||
 |
|
|||||||||||||||||
|
Загальнодержавне інформаційно-політичне видання. Газета заснована у 1992 р. |
| Тема дня | Місто | Область | Україна | За кордоном | Політика | Суспільство | Економіка | Здоров'я | Спорт | Надзвичайні події | Кримінал |
|
Архів статей за липень 2011 р.:
|
У Севастополі відбулася перша весільна церемонія українською мовою. З полтавським колоритомОксана КЛОЧКО, 06.07.2011, 12:54  Хто б міг уявити, що на двадцятому році незалежності України, обряд укладання шлюбу, проведений українською, може стати сенсацією для цілого міста. Й тим не менше, саме така сенсація сталася позаминулих вихідних у Севастополі. Коли Максим Майоров і Аліна Матвійчук забажали провести свою урочисту подію державною мовою, то спершу викликали деяку розгубленість у працівників РАГСу, а далі стали першими молодятами в новітній історії російськомовного Севастополя, котрі відгуляли українське весілля. Перед тим як провести церемонію українською, у РАГСі Ленінського району Севастополя молодятам розповіли, що одного разу його працівникам довелося вести церемонію англійською. А от українською — ніколи… Тож не дивно, що на таку незвичну для Севастополя церемонію прийшли журналісти з місцевого телеканала й однієї з всеукраїнських газет. Пізніше, здавалося б дивна для України новина, пішла гуляти Інтернетом, а на YouTube сюжет за тиждень переглянули майже чотириста користувачів. «Вечірню Полтаву» ж ця історія зацікавила ще й тому, що молодята — Максим та Аліна — на власному весіллі були вбрані в сорочки, вишиті білим по білому. Відомо, що така вишивка притаманна саме полтавському регіону. Та й плахта нареченої з червоною калиною дуже нагадувала рідні краї. Звідки такий вибір весільного вбрання, ми запитали безпосередньо в Аліни Майорової. — Це була моя ідея провести церемонію в українському стилі, — розповіла Аліна. — Хотілося, щоб усе було цікаво, колоритно, гарно. Українське весільне вбрання має глибоку символічність. Це і кольори — червоний, який в уявленнях українців наділено охоронно-магічним значенням як у вишиванках, так і в орнаментах; білий, що символізує життєтворчі сили; і калина, що виступає шлюбним символом української дівчини. Ідею підтримав Максим і наші батьки. Втілили у життя ми її швидко — десь за місяць. Років два тому на Сорочинському ярмарку я познайомилася з чудовою полтавською майстринею Тетяною Черненко і запам’ятала цю жінку, бо вона мені дуже сподобалася своєю душевністю та неповторними мистецькими роботами, що ввібрали в себе багату етнічну символіку українського народу. Випадково в мене зберігся її телефон, я зателефонувала їй з Севастополя, а зустрілися ми в Полтаві. Тетяна Федорівна привезла сорочки для мене і Максима, вишиті білим по білому, з льону із Рівненщини, звідки родом Максим. Мені вони одразу сподобалися. — А така гарна плахта теж має полтавське походження? — Так, плахту та широкий оздоблений калиною пасок пошили дівчата з ТОВ «Леся Українка», що в Полтаві, за сприяння й за допомогою заслуженого працівника культури України Ангеліни Петрової. — Окрім костюма, на вас були ще й неперевершені черевички… — Конопляні черевички мені подарували друзі — Оля Волянюк і Сергій Самойленко. Куплені вони на Андріївському узвозі в Києві, а виготовлені в Житомирі. А от прикрасу на голову — червону стрічку з калиною я підібрала сама. — Чому у ваших вбраннях ви-явилося стільки саме полтавського акценту? — З Полтавщини походять моя бабуся й мама. Сама я народилася в Ізяславі, що на Хмельниччині. Мій батько був військовим, тож доля покидала нас по світах, жили навіть у Хабаровську. А в 1991 році приїхали до Яресьок у Шишацькому районі, де народилася моя бабуся Майя Яківна. Там я пішла до школи, а в 2002 році закінчила Шишацьку гімназію і вступила до Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Мама і зараз живе на Полтавщині. — А Максимова родина яке має коріння? — У нього сім’я змішана. Дідусі — росіяни, бабусі — українки. У Максима батько теж військовий, нині капітан ІІ рангу в запасі, й з 1997 року вони живуть у Севастополі. — А вдома, у Севастополі, якою мовою спілкуєтеся? — Українською. — Як поставилися у РАГСі до вашого прохання провести церемонію укладання шлюбу українською? — Для співробітників РАГСу це було незвичне прохання, але нашу ідею вони сприйняли з цікавістю. Директор лише сказала, що, оскільки така церемонія відбуватиметься у них уперше, то їм треба до неї підготуватися. І попросили нас з Максимом прийти на репетицію за кілька днів до церемонії. Ми прийшли, провели репетицію зі співробітницею РАГСу Анастасією Лук’яновою, котра потім бездоганно провела нашу церемонію. Було дуже приємно, що до нашого прохання поставилися неформально, співробітники РАГСу знайшли дуже хороший сценарій у колег з інших областей, з чудовими віршами. Ми з Максимом дуже вдячні усім за таку прекрасну церемонію.  — На вашому весіллі у вишиванках були, здається, не лише молодята?— Так, в українському вбранні були також наші свідки — однокурсники Сергій Самойленко та Валя Артем’єва, дехто з гостей з Київщини та моя подруга дитинства Наталія Чуб. Вона прилетіла на моє весілля з Німеччини, де нині навчається, а вишиванку купила по дорозі у Києві. — Якими українськими, чи, можливо, навіть полтавськими стравами частували гостей? — Були вареники з вишнями. А ще ми з мамою і Наталкою напередодні ввечері насмажили вергунів і пригощали ними гостей біля РАГСу. — Севастопольці знали, що це таке? — Не всі, але їм дуже сподобалися наші вергуни. — А як взагалі севастопольські друзі сприйняли ваше весілля в українському стилі? — Спершу вони були здивовані нашим неочікуваним для них рішенням. Потім подивувалися, коли побачили багато людей у вишиванках. Але розчулились, дехто навіть вітав нас зі сльозами на очах і дякували, що ми влаштували таке свято. — А просто перехожі як реагували? — Позитивно. Дехто зупинявся, щоб подивитися. А коли ми поїхали фотографуватися на Херсонес, то багато туристів зверталися до нас з проханням сфотографуватися з ними. Ще був цікавий момент: ми фотографувалися на фоні моря, а коли повернулися і подивилися на берег, то побачили, що дуже багато людей фотографували нас теж. Усі посміхалися дуже доброзичливо, тож було приємно. — Аліно, а правда, що ви познайомилися з Максимом на Сорочинському ярмарку? — Ні, це вже придумали журналісти. Насправді ми разом навчалися з першого курсу на політологічному відділенні Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова у Києві, там і познайомилися. А на Сорочинському ярмарку Максим ще жодного разу не був, тож плануємо поїхати туди разом цього року. — То ви з Максимом маєте таку серйозну і модну професію — політологів? — Так, ми з Максимом навчалися разом чотири роки, а потім він продовжив навчання в Києво-Могилянській академії. Уже її закінчив і тепер працює за фахом у Севастополі. А я продовжила навчання в аспірантурі, нині завершую дисертаційне дослідження і готуюся до захисту. — Бажаю вам успіхів під час захисту. Сподіваюся, це не завадить вам з Максимом відправитися у весільну подорож? До речі, Полтавщина у ваших планах є? — Звичайно. Плануємо поїхати на гостини до наших бабусів-дідусів. До Максових — на Луганщину і до моїх — на Полтавщину. Ми залишили для них шматок весільного короваю. За традицією ним треба почастувати усіх старших родичів, тож ми з радістю завітаємо до них. — А повінчатися плануєте? — Так. Вінчатися хочемо на Хмельниччині, звідки родом мій батько. — Бажаю вам, щоб усі плани здійснилися і подружнє життя було щасливим. І нехай ваше перше українське весілля у Севастополі започаткує у місті нову гарну традицію! Фото Сергія ОДАРЧЕНКА Коментарі до цієї статті
Інші статті за 6 липня 2011 р.:• «Молодіжний регіон» — кадровий резерв районної влади (15:28)• Їх і в Парижі помітять (14:35) • За Костянтином Бобрищевим слідкують у різних країнах і привозять нагороди практично додому (13:55) • День Конституції у Полтаві відзначали святковим гала-концертом переможців телевізійного конкурсу «Квадрат успіху» шукає таланти» (13:00) • Готельно-ресторанному комплексу «У сестер» — 15 років! (12:47) • У Полтаві згаснув Вічний вогонь (12:45) • Влада й міліція «відпрацьовують» ОСББ (12:43) • «Мені не раз хотілося піти з церемонії троянд, але симпатія до Максима перемагала» (12:39) • «Доки ми живемо — училище буде жити!» (12:24) • Чи варто продавати українську землю? (11:10) • Це була зустріч з молодістю й історією... (10:53) • Це була зустріч з молодістю й історією... (10:53) • Це була зустріч з молодістю й історією... (10:53) • На Полтавщині виходжують новонароджених вагою 500 грамів, виписують хворим електронні рецепти та лікують дітей у галокамері (10:53) • Полтавські архітектори знають, серед яких міських краєвидів «поставити»… 24-поверхові будинки (10:33) • Вчора «Динамо» розбило «Шахтар» у битві за Суперкубок України (10:27) Новини за 6 липня 2011 р.:• Кокаїн у... банці з какао (13:04)• Новий генконсул Російської Федерації: «Я закохався у Львів» (13:03) • ЦРУ: середній вік українців — 40 років (13:02) • Верховна Рада скасувала обов’язковий техогляд для приватних легкових автомобілів, мотоциклів і мопедів (13:01) • «Бюджетники» економитимуть на газі завдяки енергореконструкції (12:18) • Полтавські мусульмани відзначили одну з найбільших релігійних подій року (12:16) • Від Диканьки до Кривого Рогу запускають лупінг (12:15) • Мешканці промислової столиці переходять на роздільне збирання сміття (12:15) • Закривають малокомплектні школи (11:34) • Ліквідовано Машівський райавтодор (11:27) • Податківець — надійний партнер підприємця (10:44) • Із липня будуть збільшені пенсії сім'ям померлих та загиблих військовослужбовців (10:43) • Від Мамая пішов ще один заступник (10:40) • Суд заборонив жертвам полтавського «Еліта-центру» проведення мітингу (10:38) |
 |
|
|
|
