Олександр Педан:«Кинув курити, бо не люблю залежності, яка не несе мені користі»

Денис САМИГІН, 25.08.2010, 11:18

Ведучий «Підйому» Олександр Педан (на фото) у житті має ще молодший вигляд, ніж ми звикли його бачити на екрані. Приємний співрозмовник, після спілкування з ним розумієш, чому його кар’єра ведучого йде вгору — він працьовитий, мудрий та «сам себе зробив».
Свого часу Олександр з’явився як ведучий «Comedy Club», а сьогодні його «зірковий час» — він ведучий одного з головних телевізійних ранкових шоу України «Підйом».
В інтерв’ю Олександр розповів, чому він увесь час приховував, що в нього є дружина та донька, як в новому сезоні зміниться програма «Підйом», а також про те, як він кинув курити та чому куріння стає все менш модним серед українців.
— Розкажіть про свою сім’ю, про батьків?
— Мама з батьком познайомилися в танцювальному ансамблі при університеті. Тато за освітою, здається, інженер, але був керівником ансамблю народного танцю «Поділля».
Я третій син у сім’ї, наймолодший, 82-го року народження, середній брат Віталій — 78-го, найстарший Андрій — 74-го.
— Якісь яскраві картинки з дитинства пригадуються?
— Найперший спогад, як спалах. Ми жили в однокімнатній квартирі вп’ятьох, хтось на розкладушці, я — в дитячому ліжечку. Пам’ятаю, як усі, дивився футбол.
Ще пригадується, коли мені було років 5—6, по сусідству жила дівчина Люба, в якої була собака, і в мене була собака. Ми разом гуляли з ними. Напевне, якесь перше кохання зароджувалось. Дуже було романтично. З нею ми дружимо і досі.
— Розкажіть про своїх домашніх улюбленців докладніше.
— У мене спочатку був ердельтер’єр Сенді, потім була собака-боксер Брігітта. А у мами завжди були пекінеси. Навіть іноді до неї не можна було зайти в кімнату, оскільки вони були, як маленькі леви, і не впускали. Я більше любив великих собак, яких вважав розумнішими, їх можна було дресирувати, гуляти, ходити з ними на величезні відстані. Вдячний батькам за те, що вони дозволили мені тримати собак. Поки зараз я не маю змоги тримати тварину, можливо потім.
— Як вас виховували батьки?
— Я був дуже спокійний, це дозволяло менше за мною стежити і менше мені приділяти уваги в певному сенсі. Коли мене принесли з пологового будинку, я навіть не плакав, і мама постійно заглядала, чи зі мною все гаразд. Крім того, батьки зробили дуже правильний вчинок — віддали мене до школи мистецтв. Я пам’ятаю: другий клас, мої друзі туди пішли — і я теж захотів. Театральне відділення було моїм основним профілем. Там викладалися і сценічна мова та рухи, і вокал, і хореографія... Навіть на сопілці грав три роки. Паралельно з цим, я ходив на танці в ансамбль, у якому мій батько був художнім керівником.
— Це був шлях, який і вивів вас до КВК?
— У класі 9-му зі своїми однокласниками я створив свою команду КВК. Спочатку виграли шкільний чемпіонат, потім на міських конкурсах вигравали. В останніх класах був період, коли я грав водночас за три команди з різних вишів, які були суперниками.
У шкільних командах я був капітаном. У телевізійну команду «Три товстуни», де Дядя Жора був капітаном, мене спочатку взяли як танцюриста. Я був на другому плані, але за рік перейшов у першу п’ятірку акторів.
— Які здібності допомогли вам досягти успіху?
— Напевно, бажання і наполегливість. Так, у мене були хореографічні дані, певна театральна основа. Але спостерігаючи за гравцями КВК, розумієш, що це зовсім не обов’язково. Головне — прагнути і досягати. Я завжди дуже цього хотів. Я шукав свою мотивацію: то мене покинула дівчина, і я хотів довести їй і собі, що я чогось вартий, то потім просто «підсідаєш» на позитивну реакцію людей, тобі це подобається, ти хочеш знову її спостерігати, приносити задоволення.
— Яким ви були студентом?
— Я випускник Національного Хмельницького університету, економіст за освітою, менеджер виробничої сфери. Навчався дуже добре. Вступав на контрактну основу, проте здав кілька сесій «на відмінно», і мене перевели на бюджет.
— Як стався цей стрибок — на ведучого «Comedy Club»?
— У принципі, закономірно. Останні роки в КВК я був штатним конферансьє в команді «Три товстуни». Я себе ніколи не вважав коміком і досі не вважаю. Є люди універсальні, які що не роблять, все буде смішно. В мене так не буває. Я більше працював як ведучий, «прогрівав» публіку, спілкувався, оголошував, вів розминки з залом тощо. Мені цікавіше було швидко відреагувати словом. Коли почали збирати «Comedy Club», хлопці запропонували мене як ведучого.
— І вас спочатку «забракували»...
— Так, я мав проблеми з українською мовою. Хоч і вивчав у школі, але в мене було замало практики виступу на сцені. Щоб миттєво відреагувати, імпровізувати, треба любити мову і володіти нею. Лише перед самим виходом на сцену мені сказали, що я маю вести українською, оскільки має прийти генеральний директор каналу. На сцені я почав якось невдало жартувати напівукраїнською та напівросіською про те, що я «етнічний хохол та клінічний москаль».
Продюсер каналу подивився і каже: «Або цей малий вивчить українську, в що я не вірю, або шукайте нового ведучого». І дійсно, я ходив, дивився, як на моє місце шукають людину, хвилювався й інтенсивно вивчав українську з викладачем.
Було страшно залишитися без роботи. Я, на відміну від того самого Дяді Жори, на той момент вже переїхав до Києва остаточно. Цей острах — додаткова мотивація. Але я впорався. Зараз вивчаю англійську.
— Ваш «Comedy Club» став хітом українського телебачення. Чи був момент, коли ви зазнавалися, задирали носа?
— Знаю на 100%, що періодично буває, коли ти думаєш, що схопив фортуну за хвіст. Ти думаєш, що вже все вмієш, знаєш, що ти найкращий. І те, що кажуть сторонні — дурниці. В якийсь момент я зрозумів, що це дуже погано, бо починаєш деградувати, а конкуренти починають тебе переганяти. Тому мають бути друзі, які тебе з цього стану виводитимуть. Коли ти розумієш, що ти не досконалий, ти прагнеш, йдеш уперед, рухаєшся.
— Наступний стрибок — ви потрапляєте на «Підйом». На «Comedy» було багато людей, чому саме ви?
— Я цього дуже прагнув. Я колись розповідав Горбунову і Єфросиніній, що ще в юності дивися «Підйом» і розумів, що це класно і теж так хочу. Продюсери каналу запропонували, щоб ми допомогли подати нову концепцію «Підйому» та працювали як редактори й сценаристи. Я поговорив із нашим продюсером Дмитром Царенком, Притулою і хлопцями з Дуету імені Чехова. Вирішили спробувати. Разом із представниками «Нового каналу» розробили концепцію. Потім постало питання про ведучих. Я сказав, що дуже хочу спробувати. Але мене одного було б недостатньо. Треба ще Притулу. А він не погоджувався, адже довго працював на «М’юзік радіо» в ранкових ефірах і казав: «Я більше так рано прокидатися не хочу». Врешті-решт, погодився. І думаю, що зараз теж цим дуже задоволений.
— Як відбувалась ваша «притирка» з Притулою один до одного в ефірі?
— Все поступово. Спочатку було дійсно складно. Була конкуренція. По-перше, на той час я навіть не встигав швидко мислити українською. Притула родом із Тернополя. Оля Фреймут — зі Львова, філолог і журналіст за освітою. Українська в обох бездоганна. Олі теж спочатку було складно, бо вона поряд із нами іноді «випадала», намагалася пожартувати, але це було не зовсім те. Причина не тільки в тому, що ми вміли влучно жартувати, а й у тому, що нас люди знали, довіряли. Притула — якоюсь мірою егоцентрист, і маючи значний досвід прямих радіоефірів, він може говорити годинами. Проте ми спілкувалися поза ефіром, шукали можливості, як це подолати. Я зрозумів, що проблема не в Притулі, а в тому, що я не встигаю вставити своє слово. Я почав наздоганяти. І в якийсь момент прийшло розуміння того, що ми — команда, що ми разом можемо чогось досягти. Якщо хтось із нас не був в ефірі з певних причин, нам його вже не вистачало. Зрештою, зараз конкуренція практично зникла: Оля може більш ніж влучно пожартувати, я вільно володію українською.
— Програма виходить вже два роки, що далі?
— Я думаю, що, як мінімум, ще рік ми будемо існувати, принаймні, ми цього прагнемо. В нас все зараз настільки стабільно, приємно і цікаво, що ми втомлюємось тільки через те, що багато бачимо один одного і мало спимо. Але «Підйом» — це майданчик, де завжди можна шукати нові захоплення.
Зараз у розробці програми нового сезону. Сподіваюсь, восени ми вийдемо в новій, більшій студії, що дозволить нам більше рухатись. І ми хочемо трішечки самі змінитися. Напевно, першим кроком буде те, що ми подорослішаємо. Будемо шукати нові теми, розвиватися в різних напрямках. Я, скажімо, хочу зайняти кінонішу в «Підйомі», розповідати про цікавинки-новинки, про шоу-бізнес, світське життя, книги, спорт і т.д. Притула буде у нас експертом із фінансових та економічних питань. Оля розповідатиме про стильне життя й інформуватиме про підготовку України до «Євро—2012».
— Нещодавно в одному з глянцевих журналів ви розкрили таємницю — показали всім свою чарівну дружину і п’ятирічну доньку. Чому ви тримали це в секреті й розкрили його лише тепер?
— Я вирішив показати свою дружину та доньку і розповісти про них — один раз і красиво, щоб ніхто їх не образив, бо це — найрідніші мені люди. Я давно закоханий і щасливий батько. Були причини приховувати це: спочатку контрактні, потім дружина не дуже хотіла, вона і зараз цього не прагнула. Але вже багато людей знали, і я вирішив поставити крапку у цій історії.
— Які риси характеру вам у собі подобаються, а які ні?
— Мені складно себе оцінювати. Я знаю, що я впертий, наполегливий в усіх справах. Не знаю, гарна ця риса чи погана. Іноді це заважає, але в основному допомагає.
— Що вам може зіпсувати настрій, і як ви з цього виходите?
— Багато чого, але я намагаюсь цього не помічати. Не люблю нещирість у стосунках. Щоб не псувати собі настрій, я все менше з’являюсь на світських тусовках, на яких не присутні мої друзі. Так, у шоу-бізнесі в мене теж є друзі. Коли ж у мене поганий настрій, сім’я мене завжди підтримує, а спорт допомагає позбутися негативу.
— Ви, разом з іншими українськими зірками, є одним із підписантів «Маніфесту українців проти куріння». Раніше ви курили, але декілька років тому змогли кинути.
— Коли грав у КВК, я підхопив цю шкідливу звичку. Виправдовував себе, що, мовляв, це допомагає не нервувати, розслабляє. Періодично я кидав, але знову починав. Під час запуску «Comedy» в мене був стрес, і я знову почав курити. Курив півтора року, а потім набридло. Кинув курити, бо не люблю залежності, яка не несе мені користі. В мене є залежність від спорту — від неї 100% і задоволення, і користі. А що буде, якщо не курити? Я спробував — і нічого не змінилося. Щоб себе остаточно переконати, я почав знаходити в курінні вагомі мінуси: треба знаходити час і місце для куріння, треба постійно мати сигарети, в когось «стріляти», якщо закінчилися, від тебе смердить, утворюється наліт на зубах, пальці жовтіють, не кажучи вже про загальну шкоду здоров’ю. Ось так сам себе накрутив — і кинув. І без усіляких допоміжних засобів. Все в нас є в голові, ми самі в змозі виконати будь-яку дію. Головне — прийняти рішення.
— Зараз у світі курити стає немодно. Що треба зробити, аби підтримати цю тенденцію в Україні?
— А треба просто бути взірцем. Я впевнений, що за існування передачі «Підйом» ми «підсадили» кільканадцять українців на українські книжки, показуючи постійно, що є в Україні автори, які варті уваги. Я у своїх спортивних рубриках, напевно, ознайомив багатьох людей із цікавими сучасними видами спорту, і сподіваюсь, хтось для себе знайшов нову відраду. Я впевнений, що Оля Фреймут зробила певний внесок в українську моду для того, щоб люди були красивішими і більш стильно одягались. Так само я вважаю, що ті люди, які не курять і мають певний статус, повинні показувати це і говорити про це. Є мода, і вона дуже впливає на людей. Мені приємно, що останнім часом стало модно не курити. В мене багато знайомих, які позбулися цієї ганебної звички. Є знайомі зірки, які не дозволяють журналістам фотографувати їх під час куріння. Вони говорять: «Люди добрі, мене побачать діти, я буду поганим прикладом. Це моя проблема. Чому це має бути проблемою дітей?» Треба показувати правильний приклад. Якщо вже куриш — то роби це так, щоб це не було на виду.
— Що б ви порадили молодим людям, котрі прагнуть досягти успіху в житті?
Колись був фільм «Не отступать и не сдаваться». Не можна пасивно сидіти вдома і скиглити. Якщо ти хочеш чогось досягти, треба до цього прагнути, шукати всі можливості, випробовувати себе в різних напрямках. Це допоможе визначитися з тим, що тобі справді потрібно. Треба прагнути до своєї мети, рухатись уперед. І не робити людям поганого. Тоді обов’язково все вийде.
Денис САМИГІН
для «Вечірньої Полтави»

Коментарі до цієї статті

Немає коментарів.

Додати свій коментар

Інші статті за 25 серпня 2010 р.:

• Започатковане в Гадячі Свято меду продовжує давні бджолярські традиції краю (11:14)
• «Сірі» мобілки в 2010-му році не відключать (11:08)
• Зареєструють навіть недобуди (11:01)

Новини за 25 серпня 2010 р.:

• Техогляди транспорту мають проводити страхові компанії (11:26)
• Українці — під ковпаком (11:25)
• Європа визнала наші яйця (11:24)
• В Україні третина бензину — сурогат (11:23)
• Інвалідам Великої Вітчизняної війни збільшено мінімальну пенсійну виплату (11:23)
• Українці рвуться в начальники, а країні потрібні виробники (11:22)
• В Україні заборонять нічні перевезення (11:21)
• Україна визначила фіналістів національного відбору «Євробачення—2011» (11:20)
• Сільське господарство в області (10:48)
• ВДАІ міста Полтави повідомляє (10:39)
• Спека спала, але небезпека пожеж залишається (10:37)
• Конфлікт на Полтавському ГЗК вичерпано (10:30)
• Школи та лікарні Полтавщини майже готові до зими (10:28)
• У комунальників Полтавщини — новий керівник (10:27)
• Відремонтовано значно більше (10:25)
• Дворові проїзди — у ремонті (10:24)
• «Безпечна дорога до школи» (10:23)
• Школи з нетерпінням чекають першого вересня (10:22)

Проект сайту здійснено за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Site project was supported by the U. S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U. S. Government

Інформаційний партнер:

Зроблено в Веб-майстерні «Фокс»
Інформація про сайт